Триразовий чемпіон Суперліги «Хімік» вже два роки не грає на професійному рівні – клуб і до повномасштабного вторгнення РФ на територію України мав проблеми з фінансуванням, а від початку великої війни вони стали зовсім вже критичними.
Але результати його роботи все ще дуже помітні: значна частина гравців національної збірної України, що увійшли у заявку на старт відбору на чемпіонат Європи 2025 року, на певному етапі власної кар’єри вдягали майку «їжаків».
Зібрали весь список.
Быстрые ссылки
Артем Пустовий, Ілля Сидоров, В’ячеслав Петров, Андрій Войналович, Олександр Ковляр – вихованці клубу
У кожного з цієї п’ятірки був власний баскетбольний шлях. Пустовий, наприклад, почав викликатись у збірну ще до того, як став ключовим для «Хіміка» баскетболістом – і у статусі проспекта їздив на великі турніри вже за часів роботи Майка Фрателло у національній команді.
Артем – єдиний, хто не застав у Южному Віталія Степановського у якості головного тренера (у середині 2010-х він асистував спочатку Карлісу Муйжнієксу, а потім Олегу Юшкіну, а вперше очолив команду прямісінько посеред фінальної серії сезону-2015/16, коли Пустовий вже грав у Іспанії). Сидоров став збірником вже після переходу з «Хіміка» у «Прометей» – причому не одразу, а коли керманичем «титанів» був призначений Ронен Гінзбург, який повірив в українського захисника і дав йому велику роль у клубній команді.
Петров був важливим гравцем перших двох чемпіонських команд «Хіміка» – а коли южненці у 2019-му брали свій третій титул, програв їм фінальну серію у складі «Київ-Баскета». Ну а молоді Войналович та Ковляр встигли провести у рідному клубі лише по парі якісних сезонів: форвард ще до повномасштабного вторгнення приєднався до колишнього тренера збірної Айнарса Багатскіса у «КБ», а захисник став основним у Степановського тільки в чемпіонаті-2021/22, який є поки що останнім в історії клубу.
Віталій Зотов – провів за «Хімік» півтора сезони (частина чемпіонату-2019/20, 2020/21)
Остання клубна співпраця між Степановським та Зотовим мала місце у румунській «Крайові» – і на момент звільнення українського тренера плеймейкер взагалі очолював список бомбардирів тамтешнього чемпіонату.
Але вони перетиналися й раніше. Віталій приєднався до «їжаків» у зупиненому через ковід сезоні-2019/20, перейшовши з «Миколаєва» (тоді встиг відіграти лише вісім матчів у Суперлізі), а насправді важливим гравцем став у наступному чемпіонаті – провів чотири матчі з 10+ результативними передачами і увійшов до п’ятірки найкращих асистентів чемпіонату.
В’ячеслав Бобров – провів за «Хімік» 7 матчів у сезоні-2012/13
У золоті часи української Суперліги, коли у ній брали участь під півтора десятка команд, існувала така практика – клуби з верхньої частини турнірної таблиці, що мали гарантії місця в плей-оф та певні амбіції, брали на короткострокові контракти на заключну частину сезону помітних українських гравців з колективів-аутсайдерів, які втратили шанси зіграти у поєдинках на виліт.
Саме таким чином у Южному ненадовго опинився Бобров: його орендували у БК «Київ», який чемпіонат-2012/13 завершив взагалі останнім у турнірній таблиці. Але у плей-оф «Хімік» (звісно ж, не з вини форварда, який встиг провести за команду лише три матчі в регулярці) зазнав фіаско – маючи перевагу домашнього майданчика, програв чвертьфінальну серію «Політехніці-Галичині» з рахунком 0:4. У «їжаків» тоді просто не знайшлося відповідей на гру серба Владана Вукосавлевича: 28+14, 23+8, 24+8 та 13+17 кажуть самі за себе.
Ну а Бобров без нагород повернувся у столицю – щоб відіграти за «Київ» ще два сезони і розпочати у 2015-му свій легіонерський шлях у румунському «Пітешті». Далі у ньому були Литва, Іспанія і команди у трьох різних дивізіонах чемпіонату Франції – навряд чи хтось ще із українських баскетболістів має подібний досвід.
Богдан Бринюк – грав за дитячі команди «Хіміка» у сезоні-2016/17
Маючи непогану інфраструктуру та розвинену академію, южненці охоче збирали у себе дітей з регіонів, які не мали системних професійних клубів (Сидоров, наприклад, із Харкова, який тривалий час не був представлений у Суперлізі взагалі). Після 2014 року до «їжаків» приїздило, зокрема, чимало хлопців з Донецької області – бо сам Донецьк був окупований, а Маріуполь на певний час зник з баскетбольної мапи після розвалу «Азовмаша».
Одним з таких хлопців був 20-річний новачок збірної Бринюк – він пограв за дитячі команди «Хіміка» 2003-2004 років народження разом з кількома актуальними баскетболістами Суперліги (Михайлом Мітірічем з «Черкаських Мавп» та Ростиславом Кабановим із «Запоріжжя»). Але у дорослому баскетболі дебютував в іншому місці – вже у 16 почав регулярно грати за «Маріуполь» у Вищій лізі.
Дали були система «Прометея», статус стартового центрового двох останніх молодіжок, і от тепер – виклик у національну збірну. За яку Бринюк цілком може дебютувати вже 22 лютого: він потрапив у перелік баскетболістів, що полетіли до Словенії на перший матч відбору Євробаскета-2025.
Таким чином, з 13 гравців в розширеному списку за «Хімік» ніколи не грали лише п’ятеро – Анатолій Шундель, Павло Крутоус, Іван Ткаченко, Олександр Липовий та Олександр Мішула. Крутоус та Липовий розпочинали у БК «Київ», Шундель – вихованець «Миколаєва», Мішула – «Дніпра», а Ткаченко в Суперлізі грав лише за одну команду – «Черкаські Мавпи».
Фото: БК «Хімік» / Facebook
